Угоди з державою чи відкуп від покарання?
Неабиякий резонанс викликало голосування за Закон України, яким врегульовано можливість укладення угод про визнання винуватості у, так званих, «корупційних» справах.
Значну частину суспільства обурила можливість уникнути покарання шляхом призначення «умовного строку» або ж взагалі «відкупитись» штрафом. Але, чи так все насправді? Чи дійсно є потреба в удосконаленні законодавства з цього питання?
Попередні редакції Кримінального кодексу України нібито чітко встановлювали, що, у випадку вчинення корупційного кримінального правопорушення чи кримінального правопорушення, пов’язаного з корупцією, особа не може розраховувати на звільнення від відбування покарання з випробуванням, іншими словами, на «умовний строк».
Однак, в судовій практиці все частіше стали з’являтися вироки на підставі угод, у яких за корупційні правопорушення все ж таки призначалось покарання із випробуванням. Обґрунтування такого підходу судів полягало у тому, що є загальний порядок судового розгляду, в рамках якого «умовне» неможливе, а є спеціальний, який здійснюється на підставі угоди про визнання винуватості, в рамках якого можливе і «умовно». Адже, саме сторони прокурор-підозрюваний або ж прокурор-обвинувачений узгоджують всі положення такої угоди, у т.ч., й покарання, а суд нібито може тільки затвердити таку угоду.
Тобто, судова практика вже йшла цим шляхом і не по одній справі, тому «зрада» відміняється або ж вона і так була, але нікому не було до цього діла.
При цьому, такі угоди укладались, як правило в обмін на якусь вкрай цінну інформацію від особи чи в обмін на викриття інших осіб, які вчиняли кримінальні правопорушення. Відповідно, відбувалось і розкриття одного злочину і розслідування іншого, у якому фактично, сформовано доказову базу. Іншими словами, можна сказати, «win-win» стратегія.
Але, якщо подивитись на динаміку прийняття рішень у, так званих, справах економіки і корупції, то стає трошки сумно, адже вироки по цій категорії справ (окрім випадків повного визнання вини особи) досить не часті гості на святкуванні Феміди. Такі справи тривають роками, оскільки мають значний обсяг доказів сторони обвинувачення, які потрібно дослідити та не менший у сторони захисту.
З однієї сторони, особа не бажає «йти на ешафот» і має природнє бажання захищатися, тому не варто очікувати щирого каяття, визнання вини, відшкодування збитків, з іншої, об’єктивно тривалий час розгляду не сприяє формування довіри до судів та досягненню завдань кримінального провадження. При цьому, держава так і не отримує відшкодування завданих збитків, оскільки підозрюваний/обвинувачений, що з відшкодуванням, що без отримає «тюремний строк» з різницею у декілька років. Тому, і виникає питання, а який сенс йти на співпрацю зі слідством, якщо результат буде майже той самий, але потрібно відшкодувати багатомільйонні збитки?
Саме інститут угод може змінити цю ситуацію.
Так, у змінах до Кримінального процесуального кодексу зафіксовані умови, за яких можливе призначення «умовного покарання» і однією із таких складових є повне або часткове відшкодування завданого збитку або заподіяної шкоди. І тут відразу жирний плюс для держави.
Окрім цього, особа ще повинна викрити інших порушників, які вчинили будь-яке корупційне кримінальне правопорушення чи кримінальне правопорушення, пов’язане із корупцією. При цьому, не тільки абищо повідомити слідству, але ця інформація має бути підтверджена доказами.
Також не обійшли увагою й організаторів злочинів. Для таких осіб також передбачена можливість угоди за умови викриття іншого організатора корупційного кримінального правопорушення чи кримінального правопорушення, пов’язаного із корупцією.
Більше того, погодження таких угод здійснюється на рівні прокурора області/заступників та прокурорів посадами вище.
Якщо ж мова йде, про тяжкі злочини, підслідні НАБУ, то керівником САП/заступниками, а якщо ж особливо тяжкий злочин – то тільки керівником САП.
Такі погодження угод керівникам прокуратур також є певним запобіжником від затвердження угод з «усіма підряд» бажаючими.
Окрім цього, додатково може бути призначено покарання у вигляді штрафу, який, в залежності від тяжкості злочину може бути від сотень тисяч гривень до сотень мільйонів грн. та конфіскація майна.
Таким чином, такий підхід дозволить досить суттєво наповнити бюджет, надходження до якого так активно намагаються здійснити.
Якщо ж повернутись до резонансних справ, у яких на підставі угод отримано «умовні» строки, то суми відшкодувань (у т.ч., й на допомогу ЗСУ) інколи доходили майже 1 млрд. грн. Тому, вкрай незрозумілі антикорупційні волання деяких ЗМІ з цього приводу, що мовляв відкупився. Тут, цікавить інше питання, який сенс у вироці, який не буде виконано (особливо для осіб, які перебувають закордоном і країни перебування не погоджуються на екстрадицію) і не буде відшкодування? Будемо сидіти і радіти такому вироку: без коштів у бюджеті і без понесеного покарання порушникам?
Але, чи все так чудово з угодами? Нажаль, ні. І про це буде у наступній статті.
